Ми прагнемо пізнати Бога з погляду філософії і богослов'я, а мала дитина бачить Його усміх у щасливій посмішці старенької, що сидить у парку. Ми хочемо замінити вечірнє читання казки для дитини магнітофонним записом, але дитя потребує нашого голосу і нашого дотику, як і Господь потребує щирих, не завчених слів нашої молитви і відвертої розмови з Ним. Ми хочемо, щоб наше кохання було наче міцне дерево, яке не зламає жодна буря, але забуваємо, що молоденьке деревце треба дбайливо доглядати, щоб воно стало могутнім дубом. Ми деколи бунтуємося проти Божої волі, як те зернятко в одній із історій цієї книжечки, що не хотіло бути посіяним, і так марно й згинуло, не ставши хлібом. Ми часто, як ті соколята, що зростали в неволі, не наважуємося злетіти у височінь. “Але ж ми маємо крила”, – нагадує нам Бруно Ферреро у своїй черговій збірці коротких історій для душі – історій, що допомагають збагнути і усвідомити, здавалось би, такі прості, але насправді такі важливі і глибинні речі.